За склом

88

Добрий день, ранок або вечір, любителі тварин і власники маленьких дітей! Пише вам щаслива володарка «кісі», «котеньки», «кішечки», вона ж — щаслива мешканка квартири на першому поверсі в старому будинку Петербурга (у нас вікна дуже невисоко піднімають над асфальтом).

З усією своєю ненавистю посилаю вам промені гострого проносу, діатезу і сибірської виразки! Якого, мені цікаво, дідька ви, побачивши мою кішку (звичайну дворянку) у віконці, почнете стукати по склу, показувати мерзенному нащадкові і змушувати тикати його ручкою в не дуже-то чисте вікно? Практично щодня стоїть біля мого вікна два ідіота — у одного мозок ще не виріс, а у батьків вже розм’як. Вас не бентежить наявність господині цієї «кісі» на задньому фоні? Вас не бентежить те, що я їм, або, наприклад, речі розкладаю, або волосся сушу? Вас не бентежить, коли я підходжу і забираю кішку з підвіконня з перекошеною фізіономією? Вас не збентежило б, якби я вам стукала в вікно зазирала б туди з ідіотською усмішкою? Наступного разу я вийду з квартири і почну тикати на вас пальцем, голосно волаючи: «Люди, треба ж, які тут люди! Тільки подивіться!»

Не пускати кішку на вікно, говорите? Кішка моя, квартира з вікном — теж моя. І ми будемо ходити по ній там, де нам подобається. А ви, любителі тварин, йдіть у зоопарк, а то задовбали до неможливості!