З екрана не вважається

3

Прочитав історію від власника кнопкового телефону «А мені норм». «І поки ви в автобусі граєте в вбивають час іграшки, я не маю такої спокуси і читаю книжку», — пише автор. І ось сиджу я і відчуваю, як у моїй душі вирують злість і обурення, бо задовбали!

Я з самого раннього дитинства багато читаю. А зараз я вчуся на програміста, і прийшло рік тому усвідомлення, що навіть з червоним дипломом без додаткового самоосвіти я, як фахівець, буду нікому не потрібен, підстьобнуло мене, і тепер я читаю літературу за фахом. Мені скоро писати диплом, тему я обрав цікаву, але не саму просту і особисто мені малознайому. І я знову багато читаю — і літературу, і тематичні форуми.

Але залишимо майбутнє справа всього мого життя. Є ж ще художня література. Різних жанрів, різних епох. Можу розслабляти мізки про вітчизняну фантастику, поки їду з навчання додому. Можу у вихідні, коли день менш метушливий, спробувати зануриться у щось із списку «Кожен зобов’язаний прочитати» різних інтелігентних снобів. Можу просто з інтересу читати научпоп, того ж Докінза.

Тільки на думку старшого покоління (а іноді і дурнів мого) я не читаю. Я граюсь в іграшки, сиджу цілими днями у «ВКонтакте» і взагалі фігньою мучуся. Тому що я читаю електронні, а не паперові книги. Читаю зі смартфона, читаю з планшета, читаю з комп’ютера… Років десять тому, коли замість смартфона у мене був кнопковий Соні, я, уявіть собі, теж читав електронні книги: знаходив в інтернеті, зберігав у звичайному текстовому файлі і читав з дрібного екрану своєї дзвонилки.

Зрозумійте, книги — це не «запах старовини і дерева», як пишуть ванільні дівчатка і хлопчики у себе в бложиках, це інформація. Хто хоче читати, той і на айфоне буде читати, і ніякі спокуси йому не завадять. А хто не хоче читати, той буде жонглювати кнопкової Нокією і томиком віршів у спробі чимось себе зайняти.