Я лежала на збереженні багато років тому, до сусідки по палаті постійно їздив чоловік…

19

Ми були такими молодими, що нас важко було назвати жінками. Але називали: в лікарні всіх так називали. Ми всі чекали народження дитини в палаті на дванадцять чоловік.

Називалося це «лежати на збереженні».
І була у нас в палаті така негарна Світла з великим животом. Ну, у всіх був живіт, всі були не дуже гарні — там ні душа, ні дзеркала не було. Але Світла була нехороша собою і дуже повна, набрякла.
Палата була на першому поверсі, чоловіки приходили до дружин і розмовляли через підвіконня. Телефонів не було, і жінки думали і турбувалися: прийде чи їх чоловік?
Не до всіх приходили. Це зрозуміло; працювали всі, їхати далеко, на околицю…
І деякі жінки плакали вночі. У лікарні дуже сумно. А коли чоловік все-таки приходив, вони висловлювали любов і турботу. І запитували: «Ти не голодний? Ти знайшов чисту сорочку?»…
А до цієї Світлі ходив рудий непоказний хлопчина в кепці. Трошки кривоногий і теж не дуже гарний. І кожен день, кожен день! — приносив маленьку алюмінієву каструльку. Він її привозив, замотавши в одіялко стареньке. І в каструльці була варена картопля, ще тепла. Або суп з макаронами. Теплий.
Він приїжджав після роботи на заводі, коли години прийому відвідувачів кінчалися. Але ми ж на першому поверсі були. І він мовчки передавав каструльку Світлі, а вона їла. Вона мене пригощала, мій чоловік в армії був.
Потім цей мовчазний рудий хлопець їхав з каструлькою і ковдрою назад. Дві години треба було їхати. І вони майже не говорили — йому ж завтра треба рано-рано вставати на роботу..
А потім мене виписали. І цю Світлу років через п’ятнадцять я зустріла на вулиці. Вона знову була в положенні. І у неї було троє дітей. І вона гарна стала! Повна, але дуже красива. Діти теж красиві, вона так сказала. І життя хороша, красива!
А за кермом красивою машини, яка її чекала, сидів той самий рудий хлопець, чоловік. Він залишився негарним, як та алюмінієва пом’ята каструлька. Але в чоловікові головне — не краса. Головне, що всередині. Як в каструльці, в якій картопля залишалася теплою…
І це тепло не зникає, навіть якщо їхати дві години. Навіть якщо все життя їхати разом.