На касі в супермаркеті:
— 99,70.
Подаю сто рублів.
— У мене немає здачі.
— Дівчина, — кажу я, — я ходжу до вас щодня, і щодня у вас немає здачі.
— Ідіть до адміністратора, нехай дасть мені дрібниця.
— Дівчина, я нікуди не піду. Стежити за тим, щоб у вас завжди була дрібниця — це ваш обов’язок, а не моя.
— Звичайно, якщо цілий день ось так кожного здавати!..
* * *
Перевіряю чек. За пакетик каші замість 8 рублів пробито 80. Показую касирці.
— Ах так, так у нас в базі забито. Замість одного пакетика забита коробка з десятьма штуками.
Чекаю. Касирка починає обслуговувати наступного — мабуть, в її розумінні інцидент вичерпано, необхідні роз’яснення мені були надані. Продовжую чекати. Повертається до мене: як, мовляв, ви ще тут? Міркує:
— Та ви не бійтеся, я вам поверну гроші! Не бійтеся!
Заспокоїла!
