По обидві сторони барикад

17

Працювала продавцем. Будній день, дванадцять годин дня, народу в магазині — касири та ми, консультанти. З’являється мужик середніх років з тих, хто заходить подивитися. Підходить до мене, просить батарейки-таблетки, три штуки. Разом 30 рублів. У відповідності з правилами питаю дисконтну карту. Карти немає, зате є п’ятитисячний купюра. Наскребаю зі всього магазину розмін, пробиваю чек, віддаю батарейки і здачу. Мужик починає копатися по кишенях, щоб знайти стару батарейку і порівняти номери. Дістає з кишені з купою всякого мотлоху нашу знижкову карту найменшого номіналу (1%), дивиться на мене і шкіриться:

— Дівчина, це, я мапу ось знайшов. Знижку зробіть.

— Я вам задавала питання про карті і отримала чітку відповідь. Вибачте, але ваша забудькуватість — не моя проблема.

— Тоді робимо повернення.

— Ваша знижка після повернення становитиме 3 рубля, заплатите 27. (9,90 за батарейку, каса округлює ціну в бік покупця.)

— Так, я зрозумів. Робимо повернення.

Дивлюся на нього, силюсь зрозуміти, жартує чувак чи ні. Ні, не жартує — більш того, з дебільною посмішкою чітко показує, що хоче мене задолбать. Господар — пан. Даю чуваку три бланка заяви на повернення.

— Будь ласка, заповнюйте всі графи із зазначенням номера та серії паспорта, органа, адреси, індексу, номера телефону та іншої контактної інформації.

Насправді день у день робити повернення не можна. Можна зробити скасування операції, так і для повернення потрібно всього одна заява. Але ти ж розважитися прийшов, мене на місце поставити. Розважайся, чувак!

Втратив хвилин сорок, постійно перепитуючи мене, де що написати. Заповнив. Кличу менеджера, той скасовує чек. Вибиваю батарейки зі знижкою, віддаю три рубля з каси. На очах мужика рву всі три заяви, викидаю у смітник. Бачу остовпілі очі. Ну що, задовбав? Ні, сам задолбался. До побачення, приходьте ще!

* * *

Звільнилася. Через деякий час приходжу в магазин купити подарунок мамі. Йду з чоловіком, досить балакучим типом. На касі бачу незнайому мені дівчину. Віддаю їй банківську карту, в цей час чоловік убалтывает мене на якусь тему. Отримую назад картку та чек і розумію, що залишилася без своєї 20-відсоткової знижки (приблизно 1500 рублів). Починаю злитися на себе, що така розтелепа, і на чоловіка, що переконав і відвернув. Під руку попадається касирка.

— Дівчина, ну що ж ви у мене картку не попросили, вам же за інструкцією покладено!

— Ой, а я забула! Ну, якщо ви хочете, приходьте завтра, напишете заяву, ми вам повернення зробимо.

— Завтра мене не влаштовує. По-перше, це ваша вина, що ви забули запитати; по-друге, якщо я прийду завтра, гроші на картку мені повернуться протягом трьох днів, а купівля мені потрібна зараз. Робіть скасування.

— А я не вмію. Звідки ви взагалі знаєте про скасування?

— Звідки, звідки… Хочете — пустіть мене за термінал, хочете — називайте старшого, але скасування робіть.

Дівчина вирішила викликати старшого, який залагодив питання. Я отримала свою знижку, дівчина отримала легкий наганяй і плюс одну пояснювальну до вечірньої здачі каси.

Я побувала по обидві сторони барикад. Ви знаєте, двояке почуття…