Оленочко, нам не по дорозі

39

Мої улюблені і вельмишановні колеги! Якщо ми працюємо в невеликому колективі обсягом у п’ять чоловік, і я єдиний (за винятком шефа) щасливий власник автомобіля, то це не дає вам права експлуатувати нас. Я працюю шофером — у мене інша професія.

Поясніть мені, будь ласка, на якій підставі я змушений вираховувати дні, коли вам доведеться їхати за особистим потребам (наприклад, за вашою долбаной косметикою марки «Кіт у мішку») і приходити пішки, бо інакше мене ставлять до відома, що мене вже відпросили «ненадовго, буквально хвилин сорок, з’їздити» прямо з порогу?

Чому я повинен вас возити нехай навіть і у службових справах? На справедливе питання про бензині я чую відповідь: «Іди до шефа». Так це треба не мені! Везти треба вас за завданням, яке шеф дав вам, і вже мене ніяк не турбує, як ви це будете робити.

Нарешті, саме-саме! Оленочко! Якщо на вулиці вітер (дощ, заметіль, бруд, повний пипец), це аж ніяк не означає, що я кинусь підвозити тебе до дому в іншу частину міста! Я одружений чоловік, я хочу додому до моїй донечці! Ах, що в цьому такого?! А чи не ти, дорогенька, вигнала чоловіка за те, що твоя подруга бачила його в машині «з якоюсь сучкой» (про що ти розказала всім в радіусі 20 км). А адже «сучка» теж була співробітницею, і він всього лише її підвозив. Ах! У неї репутація?! А ти давно про своїй репутації чула? Навіть якщо 90% — неправда, цього буде достатньо.

Колеги, я з задоволення підвезу вас, якщо нам по дорозі. Але це не означає, що настав момент сісти на шию! Я витрачаю гроші на пальне і зміст свого автомобіля. А якщо машини у вас немає — витрачайте гроші на таксі та громадський транспорт. Геть халяву! Хочете їхати — відвезу за розцінками місцевих таксистів.