Не топтати, не лежати, не дихати

61

Господині знімних квартир задовбали. Просто так сказати, що вони зі своєї сторони розривають договір, вони категорично не можуть!

З п’яти знімних квартир — два феєричних випадку. Перший у великому місті: прожили в квартирі місяць, виявили, що газова плита (вірніше, варильна поверхня) знаходиться в аварійному стані. Виявили ми це відразу при в’їзді, господині додзвонитися не змогли, махнули рукою: мовляв, прийде за платою — скажімо, а поки будемо газ всякий раз перекривати. Вона прийшла, мило поулыбалась, взяла гроші.

— Тут невелика проблемка…

— А у вас! — обурилася господиня. — У вас в раковині брудна сковорідка! Ви нечупари, я піду дивитися інші кімнати!

Окей, дивіться, думаю. Я поки посуд закінчу мити, що, зауважте, і роблю, тримаючи моторошну неряшливую сковорідку в одній руці і мочалку в інший. З цікавістю спостерігаю, як дама носиться по кімнатах, а потім виносить вердикт:

— Кошмар! Наступного разу прийду з маклером, у вас нерозпаковані сумки на підлозі спальні і косметика явно в безладді на трюмо!

Через місяць дама правда прийшла з маклером, натоптала брудними після дощу черевиками по свіжопомитому підлозі і сказала, що підлогу брудний (спасибі, кеп), а на балкон (скоріше, на веранду: перший поверх, сходи у внутрішній двір-колодязь, ні про яке склінні мови не йде) нападали з зростаючого поруч дерева листя. Сволочное дерево, як воно могло? У ураган треба триматися стійко! У нас є місяць, щоб все виправити, інакше вона нас виселить. Тим більше, що (sic!) у неї змінилися плани, і з наступного місяця вона планує тут жити. Так, договір укладається на рік, але… але це деталі.

Звичайно, ми прямо при дамі скасували по телефону замовлення в інтернет-магазині на нову варильну поверхню — наївно вважали, що в цей раз якось вдасться підняти нарешті питання і позбавити себе від проблеми. До речі, збиралися міняти за свій власний рахунок, про даму повідомили. Після цього вона нас дуже просила залишитися, але ми були не готові до повторення банкету.

І ось ще нинішня квартира — в маленькому містечку, куди ми переїхали по роботі. Господиня була прекрасна і тиха, не смикала, мило спілкувалася, заходячи за грошима. В квартиру ми купили за свій рахунок стільці, м’який куток на кухню, поміняли дещо з сантехніки. Збиралися дожити як мінімум до лютого — за договором. Але 19 листопада нас повідомили, що скоро приїде мати господині, яка хоче показати свою квартиру (правда, з дарчим це давно була квартира її дочки, з якою ми весь цей час спілкувалися) і буде вирішувати, чи будемо ми жити в квартирі далі. Ми кілька офігіли. За тиждень безперервних созвонов з’ясувалося, що все окей, до Нового року точно жити можна буде, хазяйка просто подивиться і забере свої речі (у квартирі одна кімната закрита, там вони і зберігаються.

Як добре, що ми не були на цей раз вже наївні і почали відкладати і шукати гроші на дуже швидкий переїзд заздалегідь! Тому що в неділю 25 листопада «матуся» приперлась, обнюхала кожен кут, звинуватила нас в тріщині на віконному склі (з якої ми пережили минулу зиму і нинішню осінь через дорожнечу віконних робіт — тріщину залишили минулі квартиранти), в тому, що свіжовимиту, ще вологий підвіконня «явно навіть не протирали півроку», що на підвіконні стоїть коробка чаю, що в коридорі прямо при ній перегоріла лампочка (кричати менше треба було). Тому ми повинні з’їхати першого!

Так-так, звичайно. Репетували всю дорогу незважаючи на те, що сестра зустріла дуже спокійно і запропонувала випити чаю, покликала до столу, а я — про що було сказано ще при контрольному созвоне вранці — лежала з важким нападом мігрені. Не просто головного болю, не треба плутати — знаючі мене зрозуміють. Само собою, цей факт не завадив увійти в мою кімнату, включити весь наявний там світло (верхній, точкові світильники, навіть нещасну настільну лампу — їй-богу, не жартую) і почати кричати дуже голосно за те, що я не встала привітати і що весь час хворію. Звідки взялася остання інформація, я не збагну — по-перше, вболіваю далеко не весь час, по-друге, нікому з милих кричать дам про свою фізіологічної життя я ніколи раніше не доповідала.

Останньою краплею для нас усіх стало зривання з холодильника магнітів і кидання їх у смітник з криками:

— На цю погань треба було питати окремого письмового дозволу в договорі! Ви з’їжджаєте першого!

Я до сих пір не дуже пам’ятаю, що і яким тоном сказала. Коли прийшла до себе, то вже глушила оплесками двері за бабцею, виття в десятий приблизно раз: «Першого ви з’їжджаєте!» Сама господиня вилетіла кулею ще до цього і нервово курила на сходовій клітці.

Блін, господині і іже з ними, ви задовбали! Невже не можна просто мирно сказати без награного скандалу, що так і так, договір доведеться розірвати? І бажано не за п’ять, чорт забирай, днів до передбачуваного нашого виїзду. Ну так, звичайно, так само неустойку платити доведеться і вибачатися. Куди простіше звинуватити мешканців, придумати проблему і вийти, з вашої точки зору, «чистенькими».

Піду-но я на міський форум.