Морські походи запорожців

51

У XVI – XVII ст. вільне козацтво було завісою між Османською імперією та володіннями Росії та Польщі. Цей неспокійний народ влаштовував не тільки прикордонні набіги, але й морські походи до турецьких берегів. Кілька разів козаки добиралися навіть до околиць Константинополя. Поява на горизонті їх кораблів викликало паніку в османських поселеннях.

Флот і традиції
До морського походу козаки зазвичай могли оснастити до 100 суден (на кожному стругові поміщалося до 70 осіб). Озброєння складалося з рушниць і шабель. На кораблях також встановлювалося по кілька легких гармат. Флот був винятковою силою козаків, так як за допомогою нього можна було нанести несподіваний удар в саме серце володінь султана.
Морские походы запорожцев Война и мир
Козаки вітрилу воліли весла
Челни (або струги) запорожців досягали довжини до 18 метрів. Вони відрізнялися невеликою вагою і вузьким корпусом, що дозволяло з легкістю обганяти турецькі галери. Частіше козаки використовували весла, хоча в гарну погоду могли покластися і на вітрило. Щоб судна не тонули, до їх бортах кріпилися зв’язки очерету. Донські козаки воліли будувати кораблі в околицях Воронежа, запорожці — на дніпровських островах.
Перед морським походом збирався військової коло. Висувалися кандидатури воєначальників, здатних повести загін до турецьких берегів. Якщо кандидат відмовлявся, його вбивали за малодушність. Точно так само чинили з тими отаманами, які трясли на полі бою. При цьому у виправдовував надії козаків лідера під час походу була безмежна влада. Він міг одноосібно судити і карати зрадників (найпоширенішим видом страти було саджання на кіл).
Морские походы запорожцев Война и мир
Напад козаків на Кафу в 1616 році
Реєстрові козаки Подніпров’я, прийняті на польську військову службу, отримували дозвіл від офіційного представника короля — гетьмана. Іноді гетьмани самі вели флотилію на південь. Так робив Петро Сагайдачний (1616 — 1622).
Запорожцям доводилося долати Дніпровські пороги. Колись саме тут у бою з печенігами загинув київський князь Святослав Ігоревич. Успіх походу в чому залежав від того, чи могли козаки зберегти в таємниці звістки про наближення свого флоту до ворожих берегів. Якщо конспірація дотримувалася, з появою на горизонті противника в османських поселеннях починалася паніка. Коли туркам вдавалося заздалегідь дізнатися про плани неспокійних сусідів, їх флот блокував гирлі Дніпра. Запорожці, як правило, не вступали з ним у бій, а обходили перешкоду, перетягуючи кораблі по мілководдю.
Історія походів
Перші морські походи козаків до берегів Османської імперії відносяться до середини XVI століття. У 1538 і 1545 рр. вони з’являлися біля Очакова, руйнували його стіни і брали безліч полонених. Пристрасть до видобутку, запорізькі козаки почали розширювати межі своїх експедицій. У 1575 році вони під командуванням гетьмана Богдана Ружинського спустошили татарський Крим, потім перепливли Чорне море і розграбували Трапезунд і Синоп. Ці міста перебували вже в Малій Азії — на споконвічно турецьких територіях. З тих пір козача загроза знайшла для Блискучої Порти самий серйозний масштаб.
Запорожці ніколи не захоплювали поселення, встановлюючи там свою владу, а тільки палили, грабували і з видобуванням занурювалися назад на струги. З цієї причини вони намагалися не відходити далеко від моря. У боях брала участь вся експедиція. Після висадки на березі охороняти суду залишали мінімальна кількість людина. Подібним чином діяли і донські козаки.
Морские походы запорожцев Война и мир
XVII століття — золотий вік козацьких морських походів
Золотим століттям козацьких морських походів можна назвати початок XVII століття. У цей період нальотчики з’являлися навіть в околицях Константинополя. Поселення поряд з турецькою столицею розорялися, після чого неждані гості вмить залишали узбережжі. Коли в 1615 році турецькі кораблі спробували перехопити запорожців, ті в морській битві здобули перемогу і взяли в полон капудан-пашу — командувача флотом. В іншому бою козакам допомогли одновірці, яких османи використовували як рабів на галерах. У розпал битви невільники відмовилися гребти. Вдячні козаки звільнили всіх невільників. А лист зі знаменитої картини Рєпіна було відповіддю на ультиматум султана, який вимагав припинити морські походи.
Морские походы запорожцев Война и мир
«Запорожці пишуть листа турецькому султану» Ілля Рєпін. 1891
Свавільні набіги ставили в двозначне становище російські і польські влади, часто приводили до дипломатичних конфліктів. Так після чергового грабежу в околицях Константинополя в 1623 році Михайло Федорович своїм указом заборонив донським козакам атакувати турецькі міста без царського дозволу. Ці спроби довгий час ні до чого не приводили.
Все змінилося в XVIII столітті, який став епохою епохою російсько-турецьких воєн. Із встановленням влади царської адміністрації в районах проживання козаків тим довелося відмовитися від своїх колишніх традицій грабежів і нападів. Відігравши свою історичну роль, зухвалі морські вилазки залишилися в минулому. Саме тиск козаків зупинила турецьку експансію в Причорномор’ї.