Консоме з дитятины

46

А мене задовбали свята впевненість у тому, що діти (і неважливо, скільки їм років) нічим хворіти не можуть. Моя бабуся розуміла дві дитячі хвороби: соплі і пронос. Всі.

В дитинстві я любила купатися у ванні була готова сидіти скільки завгодно. Але тільки якщо мене купала мама. А ось у бабусі я купатися категорично відмовлялася.

— Ось адже, Петрівна, — скаржилася бабуся своїй сусідці, — не онука, а свиня зростає, у ванну-то на аркані не затягнеш.

Звичайно не затягнеш! Я хотіла жити. А бабуся наливала повну ванну крутого окропу і залишала мене там відмокати на півгодини.

— І нічого не гаряче! — обурювалася бабуся. — Дивись, я руку занурюю у воду, і вона терпить!

До слова сказати, бабуся вміла голими руками знімати гарячі пиріжки з дека, що стоїть прямо в духовці. Чи треба пояснювати, що шкіра у неї чутливістю до температури не відрізнялася?

І ось ти сидиш, відчуваєш, як по ванній розтікається аромат консоме з дитятины, і дуже хочеш, щоб тобі вже допомогли вимити голову і випустили з цього пекла…

— Ні, Олю, ти що! Треба гарненько розпаритися.

У підсумку з ванни я виходила по стінці, в очах було темно, голова гула. Один раз заїкнулася бабулі, що мене так купати не можна — скаче тиск і мені потім погано. Ой, що тут почалося!

— У тебе-я?! Тиском-ок в ток?! Ах ти засранка мала! Дорослих початку передражнювати, ти бач! Тиск у неї! Так я таких слів до сорока років не чула!

Ну так, бабуля, це, звичайно, аргумент, хто б сперечався.

Таким же чином я хлопнулась свідомість спекотним літнім днем. А я попереджала, що стоять у кілометровій черзі на самому пригріві в страшній тісноті я не зможу.

— Оля, не капризничай! Он, малюки стоять і не ниють.

Через півгодини у мене зашуміло в вухах, потім перед очима залітали мошки, потім я красиво розклалася на асфальті.

Купити дитині води, відвести в тінь? Ні, навіщо! Поплескати по щоках, обізвати «актрисою погорілого театру», насварити за втрачене місце в черзі і потягти додому. Це по-нашому!

За схожим причин я якийсь час погано вчилася. На уроках я утомлялась, не могла зосередитися на сторінці підручника, швидко заробляла головний біль. Добре, вчителька підказала мамі зводити мене до окуліста. Бабуся влаштувала скандал:

— Катя, ти з глузду з’їхала? Навіщо хочеш тягнути Олю до окуліста? У нас в роду очкариків ніколи не було і не треба! Що? Вчиться погано? Так це від ліні, а не від очей, повір!

Лікар перевірив мене, виписав окуляри, і навчання швидко прийшла в норму. А ось бабуся довго не могла заспокоїтися, все бурчала, що мені подобається бути старою бабцею: то болячки собі вигадую, то окуляри ношу…

Я виросла, але право на відвідування лікарів так і не запрацювала. Тепер я вагітна. І втомилася від ниття бабусі на тему «ой, не ходи по лікарях, це все від лукавого!» Ні, бабуся, мені дорого моє здоров’я і здоров’я моєї дитини. Я буду ходити на аналізи, буду стежити за розвитком плода і не буду слухати історії про те, як раніше до дев’ятого місяця баби працювали вантажниками. В декрет я піду тоді, коли належить за законом. Ні, до кінця вагітності працювати не буду. Тягати важкі сумки не буду, так, навіть з продуктами. Так, я лінива. Так, я теж тебе люблю. Задовбали, бабуля!