Че ви як ці?

52

Задовбали люди, не бачать кордонів між діловим спілкуванням і дружній балаканиною.

Крім іншого, в мої обов’язки входить реєстрація клієнтів на заходи компанії. Мені потрібно заповнити три графи: ім’я, пошта і телефон. На сайті компанії, крім форми електронної реєстрації, є і моя електронкою, куди можна задати питання з заходу і теж зареєструватися (і внутрішній номер, але про телефони пізніше). І дуже часто буває листування в стилі:

— Привіт, Маша ^^ зареєструйте мене, будь ласка 🙂 Мене звати Катя Іванова! :Р

— Привіт, Катерина. Для реєстрації мені також потрібен ваш контактний номер телефону.

— [Номер]. Сподіваюся, ви позбавите мене від смс-спаму, якщо що? 😉

Ау, Катя, ти зі мною спілкуєшся вперше в житті; більш того, ти навіть не бачиш мене, а значить, на тому кінці може виявитися сувора тітка-реєстраторка під полтинник, а не дівчинка зразок мене. Так якого біса ці смайлики, це кокетство — або що це взагалі? Ділове листування — не, не чули?

Окремий привіт тим, хто, зрозумівши по голосу, що я не згадана вже сувора тітка-реєстраторка, починає спілкуватися зі мною як мінімум панібратськи:

— Здрастуйте, Маріє, не могли б ви мене зареєструвати?

— Добрий день. Назвіть, будь ласка, своє ім’я, контактний телефон та електронну пошту.

— Мене звуть Олександр Петрович.

— Так?

— Ну, Маш, а це обов’язково? У секретаря там запитаєте, я не знаю, вона з визначника спише, а на пошту мені слати нічого не треба…

— Це потрібно для більш швидкого зв’язку з вами на випадок, якщо вас щось зацікавить, а контакти на заході залишити наприклад, ви забудете, або у вас виникнуть якісь питання. Ми не розсилаємо рекламні матеріали.

— Ма-а-аша, дорога, ну зрозумій, я так, подивитись, ну шо ти як ця…

Це взагалі прикро. Дядьків, те, що ти для мене за віком Екшн сно Олександр Петрович, а не Сашко, не означає, що я потрапляю для тебе в розряд дівки Палашки, з якої можна — знову ж таки, вперше в житті чую, — говорити, як чорт знає з ким.

Припустимо, що у себе на роботі з клієнтами, партнерами, колегами ви спілкуєтеся в рамках ділового етикету, так і самі б, думаю, здивувалися, якби вам з порогу заявили щось на кшталт: «Сашко, здарова! Як ніколи? А зварганити-но мені тут по-бырому договорчик, ну, так, по-свійськи, всі свої ж, ну шо ти як цей-то».

Але куди дівається це все, коли ви приходите на роботу до іншого, вже у вигляді клієнта, і починаєте спілкуватися з людьми, які найчастіше бачать вас в перший раз?

Так, з друзями в особистому листуванні я спілкуюся куди простіше, і на роботі я не прихильник постійного носіння пенсне і пристібненого наглухо костюма, але, блін, є ж межі. Так чому потрібно на них забивати?..