Аномалії Щеликово

57

Ліси на лівобережжі Волги, де знаходиться маєток, що належав у минулому столітті А. Н. Островського, здавна вважається місцем темним і загадковим. То лісовик змусить подорожнього блукати в трьох соснах так, бувало, по кілька діб, то виведе на казкову галявину та й кине. Це в цих лісах Іван Сусанін занапастив загін іноземців, покушавшихся на незалежність Русі.
Навіть до сих пір по правому березі глибоко в гущавину заходити не рекомендується. А якщо вирушаєш, наприклад, за грибами чи по ягоди, місцеві жителі радять взяти з собою в кишеню дрібку солі, загорнуту в папірець.
— Одного разу забув сіль, так і кружляв на одному місці до темряви, — зізнавався старожил цих місць завзятий грибник Володимир Щербінін. — Так і довелося господареві кланятися, хай йому грець. Адже і чую, як машини за Наволокской дорозі шумлять, а вийти не можу, хоч убий.
Господар — це лісовик. Зрозуміти істинне значення лісовика або будинкового, потвори можна тільки тут — перевірено.

Приїхали ми одного разу в гості в Кинешму і вирушили з дружиною по гриби. Було це після обіду — за будь-якими законами час для грибів не зовсім підходяще. Але нам назустріч з лісу поверталися все ж окремі грибники, і у кожного — за хорошою білизняний кошику капелюшків опеньків: ніжками тут традиційно нехтують.
Увійшли ми в ліс, походили півгодини, годину — ніяких грибів.
«Ба, — думаю, — ритуал-то не дотримали! Зовсім з голови геть».
— Дідусь! — кажу. — Будь ласка, дозволь в твоєму лісочку грибів позбирати. Нам трошки — всього два кошики. — Вклонився до землі.
— Іди сюди! — кричить дружина.
А я вже втомився. Сиджу, морщусь: докурити не дає. Поліз до неї крізь гущавину. Приходжу, дивлюся: поляна, вся уставленная пнями, і на кожному — по величезній шапці опеньків. Через півгодини обидва ми були з повними кошиками, а більше і збирати було не в що.
Це довга приповідка. А ось казка.
На лівому березі, в нетрях, стоять поруч кілька сіл, садибний будинок, церква і кладовище. Все це — володіння великого російського драматурга, викуплені ним і братом у мачухи після смерті батька Миколи Федоровича. Сталося це лише в 1867 році, а наїжджав сюди Олександр Миколайович з 1849 року, тут творив, тут надихався.
Аномалии Щелыково
Тут і написав свою саму чарівну, саму язичницьку з п’єс — казку «Снігуронька». Навіть і потім фільм знімався саме в Щеликове: казкові місця.
На краю Берендеєвої галявини, де проходили зйомки фільму, де драматург насолоджувався видовищем народних ігрищ, що сягають корінням в древнє язичництво, знаходиться Диявольський джерело (неофіційна назва). З вигляду — простий джерело, цивілізовано обкладений могутнім зрубом у формі шестикутника.
З дна його б’ють начебто ключі: дно кипить, викидаючи красивий жовтий пісочок. У саму спеку хочеться не тільки зачерпнути і напитися з джерела, але й зануритися в нього.
Офіційно джерело називається «Блакитний ключик» — він знаходиться в Ярилиной долині, на території заповідника музею-садиби великого драматурга А. Н. Островського, біля села Щеликово Островського району Костромської області. За легендою джерело утворився на місці, де розтанула Снігуронька, і її трепетне серце не зникла, а продовжує битися на дні «Блакитного ключика». Вода в джерелі солона.
Аномалии Щелыково
Проте підходити до джерела поодинці ох як не рекомендується. Бували випадки, коли в ньому не просто тонули, а безслідно зникали люди — великі грішники, йдучи прямо в пекло. Бо не пісочок вирує на дні колодязя: тут прямий вихід на поверхню землі родовища чистопорідної сірки!
Сів я на край зрубу, заглянув у глибину — здається, метра півтора до дна і потонути-то проблематично. А виявляється, враження оманливе: глибина джерела становить 12-13 метрів. Швидше за все, саме 13. І 13 ключів постійно наганяють на дно все нові порції сірки. Втім, кількість викидів іноді раптом з невідомих причин подвоюється або потроюється. Якщо ви нарахуєте 40 ключиків, не вірте: їх 39 — число, завжди кратне 13.
Гігантська лінза отруєною сірої води притягує, наче магніт. Хай буде з вами попутник або попутниця, нехай вчасно схопить вас за край одягу, за комір — інакше загибель. Буває, і не рятується тут одинак. Буває, що і труп виловити, щоб поховати тіло по-християнськи, не вдається: все підземний світ собі забирає — і душу, і тіло.
Кажуть, що часто включається тут невідоме геоэнергетическое поле, багаторазово підсилює, якщо говорити мовою фізики, дія знайомих людині електромагнітних полів. У ці години чаклунський насичується енергією лісова нечисть, активізуються відьми і чаклуни, а місцеві радіоаматори, що працюють в УКХ-діапазоні, в якому стійка радіозв’язок тримається лише на 15-20 кілометрів, раптом починають спілкуватися з такими ж аматорськими станціями всього світу:
Саме завдяки цій особливості місцевої збираються двічі на рік у Кмнешму на свої «шабаші» чорні маги й екстрасенси з небрезгливых у виборі засобів.
З книги «ХХ століття. Хроніка нез’ясовного. Прокляття речей і прокляті місця»